Моя двадцять друга осінь.

Це вже двадцять друга за рахунком осінь... А таке враження, наче перша. Серйозно...Чи то я її раніше не помічала і так старанно уникала, чи  її ніколи не було раніше? Але, що я знаю точно- цього року я її побачила і, що дуже важливо, ВІДЧУЛА вперше.

Минув вересень. Якось емоційно-трагічно-непередбачувано. Складається таке враження, що за ці 30 днів осені я встигла більше,аніж за всі свої минулі роки. Відверто кажучи, не знаю як на це реагувати. З однієї сторони це чудово, адже я нарешті почала рухатись, втілювати мрії в реальність і просто жити, а з іншої- відчувається якийсь осад зі смаком  втрати, марно витрачених років. Марно прожитої попередньої двадцяти однієї осені.

Звичайно, про "марно прожито"- це відкрите перебільшення. Перемотуючи плівку минулих спогадів я розумію, що в мене було чудове життя. І я ніколи не пожалкую, що провела його саме так, а не інакше. Я б навіть нічого не змінювала в ньому, якби мала такий шанс. Адже тоді я  не стала б такою, якою є зараз.

Перший місяць позаду. Переглядаючи список усього запланованого, я розумію, що виконала УСЕ. Щоб ви розуміли, мій список на вересень мав наступний вигляд:

Плани.

1. ПРОЖИТИ ці 30 днів в своє задоволення.

Я виконала цей план. На всі 100% виконала. І задоволення моє супроводжувалось не гучними "тусовками" в нічних клубах, а можливістю відкрити для себе  щось нове.
Я вперше побачила Чорне море, відвідала нетиповий концерт, спонтанно, кинувши все, поїхала в Черкаську область, познайомилась з новими людьми, які вже встигли заняти варті місця в моєму майбутньому. Я реалізувала декілька ідей. Почала читати Карнегі і вже після 30 сторінки відчула результат. Я більше не хочу думати про те, що буде далі. І тим більше не хочу тягнути за собою минуле. Так ще Карнегі написав: жити в моменті сьогодні і зараз.

Я так задоволена цією осінню. А ще, я вдячна їй за можливість починати все з початку.
Моя двадцять друга осінь продовжується...

30 малюнків за 30 днів.

"The 30 day drawing ChallengE" - саме таку назву носить те, чим я займатимусь наступні 30 днів.

Що це?
Невеличкий крок назустріч мріям. Можливість перевірити власну витривалість, межі фантазії та вміння. На протязі 30 днів мені потрібно буде намалювати 30 малюнків з відповідною тематикою, яка вказана в наступній таблиці:





     Я завжди мріяла навчитись малювати. На жаль (а, можливо, і на щастя :D), ця мрія так і залишилась нереалізованою. Проте, на днях я усвідомила одну просту річ, яка весь цей час лежала на поверхні і залишалась непоміченою: якщо в людини є мрія - вона повинна боротись за цю мрію і кожного дня хоча б на міліметр приближатись до неї. Я більше не хочу витрачати час і вечори нудних буднів на сидіння в інтернеті і непотрібні думки про те, яким буде моє майбутнє. Я просто хочу створювати своє майбутнє. Нехай неуміло, незграбно і повільно, але все ж я буду точно знати, що спробувала в своєму житті все.
   
     Крім того, вся ця затія - чудовий спосіб розібратись в самій собі, визначити життєві пріоретети і зрозуміти, нарешті, чого я хочу від цього життя.

   Дуже хочеться жити. Саме жити. Не так як прийнято серед людей. Хочеться жити по-своєму: без рамок і побутового сміття в голові. Хочеться залишити після себе щось вартісне і спробувати те, до чого тягнеться душа!

  Одним словом, наступні 30 днів змінюватимуть мене, мої думки, погляди і розуміння. Адже, чи не вперше в житті, я кидаю виклик самій собі на реалізацію мрії, яка завжди ховалась за сірою реальністю. Я точно знаю, що все в цьому світі можливо! Я зроблю ці 30 кроків до мрії. Нехай без відповідної освіти і потрібних навиків, але я зроблю це!

Вірте в себе і в свої можливі! Ми можемо більше, ніж нам здається! :)

Першу свою спробу я викладу сюди. Якщо комусь цікаво буде подивитись мої наступні "недо-малюнки" ставте "Like"  під записом цієї статті в групі VK : [K.Vito4ka:art-blog], або ж пишіть в коментарях. Зроблю все, що в моїх силах. :)))

Ось перша жалюгідна спроба ("День 1: Про cебе"):

"Під шербурзькими парасолями"

       Пів року тому в один дощовий вечір я вирішила переглянути старий і дуже знайомий всім нам фільм "Шербурзькі парасолі". Фільм, який давно вже став класикою кіно. На той момент я не знала ні сюжету фільму, ні чим він закінчується. 

Сказати чесно, я його возненавиділа. Я з таким задоволення вдихала перші епізоди фільму і з такою відразою і ненавистю дивилась фінальну сцену. А все тому, що не могла зрозуміти як фільм, в якому так ніжно було показане кохання, може закінчуватись так жахливо і буденно. Можливо причиною тому стало моє нове захоплення, яке повільно переростало у кохання. Я не хотіла усвідомлювати той факт, що крім високого почуття любові в світі є проста людська буденність, вічні проблеми і сотні складних виборів. Я не хотіла цього розуміти. Я закривала очі на все це і рухалась кудись вперед, не знаючи куди мене веде дорога. І от на цьому легкому, на перший погляд, шляху моїм каменем спотикання стає фінальна сцена фільму. Хоча, насправді, автор просто показав життя без будь-якого "фотошопу", таким, яке воно є: без перебільшень і мильних опер. Але усвідомила я це тільки зараз.

       І от тепер, через пів року, я пригадую сюжет цього фільму і розумію, що саме таким і є наше життя. У ньому є сцени романтики і зізнань у вічному коханні, але все це лусне, як мильна бульбашка під натиском побуту і буднів. Люди обіцяють, що будуть поряд завжди і зникають при першій же нагоді. Клянуться у коханні, а потім легко заповнюють себе іншими людьми. Можливо при інших обставинах мене б обурювали такі факти, але тільки не зараз. Все змінюється, часи, люди і розуміння любові.

    А зараз я розумію, що живу в одному з таких фільмів. У фільмі який закінчиться так само банально як і "Шербурзькі парасолі". Все у що вірила і що так берегла глибоко в душі, помре на одній з життєвих "авто заправок" (ред. взято з сюжету фільму). Бо таким є наше життя. Як би я не боялась це признати, але цьому світу вже давно не потрібне кохання. Я навіть починаю замислюватись чи існує воно взагалі в наш час.

Не сприймайте мої слова близько до душі.
Щиро кажучи, я й сама хочу помилятись у своїх здогадках і усьому що написала вище...