Пів року тому в один дощовий вечір я вирішила переглянути старий і дуже знайомий всім нам фільм "Шербурзькі парасолі". Фільм, який давно вже став класикою кіно. На той момент я не знала ні сюжету фільму, ні чим він закінчується.
Сказати чесно, я його возненавиділа. Я з таким задоволення вдихала перші епізоди фільму і з такою відразою і ненавистю дивилась фінальну сцену. А все тому, що не могла зрозуміти як фільм, в якому так ніжно було показане кохання, може закінчуватись так жахливо і буденно. Можливо причиною тому стало моє нове захоплення, яке повільно переростало у кохання. Я не хотіла усвідомлювати той факт, що крім високого почуття любові в світі є проста людська буденність, вічні проблеми і сотні складних виборів. Я не хотіла цього розуміти. Я закривала очі на все це і рухалась кудись вперед, не знаючи куди мене веде дорога. І от на цьому легкому, на перший погляд, шляху моїм каменем спотикання стає фінальна сцена фільму. Хоча, насправді, автор просто показав життя без будь-якого "фотошопу", таким, яке воно є: без перебільшень і мильних опер. Але усвідомила я це тільки зараз.
І от тепер, через пів року, я пригадую сюжет цього фільму і розумію, що саме таким і є наше життя. У ньому є сцени романтики і зізнань у вічному коханні, але все це лусне, як мильна бульбашка під натиском побуту і буднів. Люди обіцяють, що будуть поряд завжди і зникають при першій же нагоді. Клянуться у коханні, а потім легко заповнюють себе іншими людьми. Можливо при інших обставинах мене б обурювали такі факти, але тільки не зараз. Все змінюється, часи, люди і розуміння любові.
А зараз я розумію, що живу в одному з таких фільмів. У фільмі який закінчиться так само банально як і "Шербурзькі парасолі". Все у що вірила і що так берегла глибоко в душі, помре на одній з життєвих "авто заправок" (ред. взято з сюжету фільму). Бо таким є наше життя. Як би я не боялась це признати, але цьому світу вже давно не потрібне кохання. Я навіть починаю замислюватись чи існує воно взагалі в наш час.
Не сприймайте мої слова близько до душі.
Щиро кажучи, я й сама хочу помилятись у своїх здогадках і усьому що написала вище...
А зараз я розумію, що живу в одному з таких фільмів. У фільмі який закінчиться так само банально як і "Шербурзькі парасолі". Все у що вірила і що так берегла глибоко в душі, помре на одній з життєвих "авто заправок" (ред. взято з сюжету фільму). Бо таким є наше життя. Як би я не боялась це признати, але цьому світу вже давно не потрібне кохання. Я навіть починаю замислюватись чи існує воно взагалі в наш час.
Не сприймайте мої слова близько до душі.
Щиро кажучи, я й сама хочу помилятись у своїх здогадках і усьому що написала вище...
Немає коментарів :
Дописати коментар