Моя двадцять друга осінь.

Це вже двадцять друга за рахунком осінь... А таке враження, наче перша. Серйозно...Чи то я її раніше не помічала і так старанно уникала, чи  її ніколи не було раніше? Але, що я знаю точно- цього року я її побачила і, що дуже важливо, ВІДЧУЛА вперше.

Минув вересень. Якось емоційно-трагічно-непередбачувано. Складається таке враження, що за ці 30 днів осені я встигла більше,аніж за всі свої минулі роки. Відверто кажучи, не знаю як на це реагувати. З однієї сторони це чудово, адже я нарешті почала рухатись, втілювати мрії в реальність і просто жити, а з іншої- відчувається якийсь осад зі смаком  втрати, марно витрачених років. Марно прожитої попередньої двадцяти однієї осені.

Звичайно, про "марно прожито"- це відкрите перебільшення. Перемотуючи плівку минулих спогадів я розумію, що в мене було чудове життя. І я ніколи не пожалкую, що провела його саме так, а не інакше. Я б навіть нічого не змінювала в ньому, якби мала такий шанс. Адже тоді я  не стала б такою, якою є зараз.

Перший місяць позаду. Переглядаючи список усього запланованого, я розумію, що виконала УСЕ. Щоб ви розуміли, мій список на вересень мав наступний вигляд:

Плани.

1. ПРОЖИТИ ці 30 днів в своє задоволення.

Я виконала цей план. На всі 100% виконала. І задоволення моє супроводжувалось не гучними "тусовками" в нічних клубах, а можливістю відкрити для себе  щось нове.
Я вперше побачила Чорне море, відвідала нетиповий концерт, спонтанно, кинувши все, поїхала в Черкаську область, познайомилась з новими людьми, які вже встигли заняти варті місця в моєму майбутньому. Я реалізувала декілька ідей. Почала читати Карнегі і вже після 30 сторінки відчула результат. Я більше не хочу думати про те, що буде далі. І тим більше не хочу тягнути за собою минуле. Так ще Карнегі написав: жити в моменті сьогодні і зараз.

Я так задоволена цією осінню. А ще, я вдячна їй за можливість починати все з початку.
Моя двадцять друга осінь продовжується...

30 малюнків за 30 днів.

"The 30 day drawing ChallengE" - саме таку назву носить те, чим я займатимусь наступні 30 днів.

Що це?
Невеличкий крок назустріч мріям. Можливість перевірити власну витривалість, межі фантазії та вміння. На протязі 30 днів мені потрібно буде намалювати 30 малюнків з відповідною тематикою, яка вказана в наступній таблиці:





     Я завжди мріяла навчитись малювати. На жаль (а, можливо, і на щастя :D), ця мрія так і залишилась нереалізованою. Проте, на днях я усвідомила одну просту річ, яка весь цей час лежала на поверхні і залишалась непоміченою: якщо в людини є мрія - вона повинна боротись за цю мрію і кожного дня хоча б на міліметр приближатись до неї. Я більше не хочу витрачати час і вечори нудних буднів на сидіння в інтернеті і непотрібні думки про те, яким буде моє майбутнє. Я просто хочу створювати своє майбутнє. Нехай неуміло, незграбно і повільно, але все ж я буду точно знати, що спробувала в своєму житті все.
   
     Крім того, вся ця затія - чудовий спосіб розібратись в самій собі, визначити життєві пріоретети і зрозуміти, нарешті, чого я хочу від цього життя.

   Дуже хочеться жити. Саме жити. Не так як прийнято серед людей. Хочеться жити по-своєму: без рамок і побутового сміття в голові. Хочеться залишити після себе щось вартісне і спробувати те, до чого тягнеться душа!

  Одним словом, наступні 30 днів змінюватимуть мене, мої думки, погляди і розуміння. Адже, чи не вперше в житті, я кидаю виклик самій собі на реалізацію мрії, яка завжди ховалась за сірою реальністю. Я точно знаю, що все в цьому світі можливо! Я зроблю ці 30 кроків до мрії. Нехай без відповідної освіти і потрібних навиків, але я зроблю це!

Вірте в себе і в свої можливі! Ми можемо більше, ніж нам здається! :)

Першу свою спробу я викладу сюди. Якщо комусь цікаво буде подивитись мої наступні "недо-малюнки" ставте "Like"  під записом цієї статті в групі VK : [K.Vito4ka:art-blog], або ж пишіть в коментарях. Зроблю все, що в моїх силах. :)))

Ось перша жалюгідна спроба ("День 1: Про cебе"):

"Під шербурзькими парасолями"

       Пів року тому в один дощовий вечір я вирішила переглянути старий і дуже знайомий всім нам фільм "Шербурзькі парасолі". Фільм, який давно вже став класикою кіно. На той момент я не знала ні сюжету фільму, ні чим він закінчується. 

Сказати чесно, я його возненавиділа. Я з таким задоволення вдихала перші епізоди фільму і з такою відразою і ненавистю дивилась фінальну сцену. А все тому, що не могла зрозуміти як фільм, в якому так ніжно було показане кохання, може закінчуватись так жахливо і буденно. Можливо причиною тому стало моє нове захоплення, яке повільно переростало у кохання. Я не хотіла усвідомлювати той факт, що крім високого почуття любові в світі є проста людська буденність, вічні проблеми і сотні складних виборів. Я не хотіла цього розуміти. Я закривала очі на все це і рухалась кудись вперед, не знаючи куди мене веде дорога. І от на цьому легкому, на перший погляд, шляху моїм каменем спотикання стає фінальна сцена фільму. Хоча, насправді, автор просто показав життя без будь-якого "фотошопу", таким, яке воно є: без перебільшень і мильних опер. Але усвідомила я це тільки зараз.

       І от тепер, через пів року, я пригадую сюжет цього фільму і розумію, що саме таким і є наше життя. У ньому є сцени романтики і зізнань у вічному коханні, але все це лусне, як мильна бульбашка під натиском побуту і буднів. Люди обіцяють, що будуть поряд завжди і зникають при першій же нагоді. Клянуться у коханні, а потім легко заповнюють себе іншими людьми. Можливо при інших обставинах мене б обурювали такі факти, але тільки не зараз. Все змінюється, часи, люди і розуміння любові.

    А зараз я розумію, що живу в одному з таких фільмів. У фільмі який закінчиться так само банально як і "Шербурзькі парасолі". Все у що вірила і що так берегла глибоко в душі, помре на одній з життєвих "авто заправок" (ред. взято з сюжету фільму). Бо таким є наше життя. Як би я не боялась це признати, але цьому світу вже давно не потрібне кохання. Я навіть починаю замислюватись чи існує воно взагалі в наш час.

Не сприймайте мої слова близько до душі.
Щиро кажучи, я й сама хочу помилятись у своїх здогадках і усьому що написала вище...

"Мій зимОвий трек-лист"

 "Мій зимовий трек-лист"

   За вікном справжня казка! До Нового року ще часу є, але зима вже зараз старанно заставляє думати про щось хороше. А, що може бути кращим, за чай і по-справжньому зимову музику!?
   Пісень на "казково-снігову" тематику в просторах інтернету більше ніж достатньо! Я ж хочу поділитись саме тими піснями, які найкраще передають атмосферу в якій більшість з вас, я впевнена, хотіла б зараз опинитись.
   Отже, наливайте побільше теплого чаю, вмикайте музику голосніше і мрійте...

"Трек-лист #1: Зима по-українськи"

1. Тарас Чубай - "Випав перший сніг"
2.Полюси - "Солодкий перший сніг"

3.Павло Табаков & Orchestra Vito - "Сніг без пауз"
4.Фіолет - "Зимова"

5.Kozak system - "Сніг"

6.Серце Дженіфер- "Сніг"

7.Бумбокс - "Зима"

8.Дантес &Олійник- "Зима"

9.Руслана - "Перший сніг"



     "Трек-лист #2: Мрії за чашкою кави"

1. Lumen - "Зима"

2.Николай Носков - "Зимняя ночь"

3.Моральный Кодекс - "Первый снег"

4.Глюкоза - "Снег"

5.Юрий Лоза - "Зима"

6.Александр Малинин - "Королева-зима"

7.Верасы - "Завируха"

8.Торба-на-Круче - "Зима"

9.Н.Басков и Т.Повалий - "Снегом белым"

"Трек-лист #3: Снігова акустика"

1. ДДТ- "Метель"

2.А.Приходько - "Три зимы"

3.Альоша - "Снег"

4.Пятница - "Зима"

5.19:84 - "Зима"

6.Animal ДжаZ - "Зима"

7.Гоша Куценко - "Снег"

8.Ромео должен умереть -"Снег"

9.Сплин - "Остаемся зимовать"

"Трек-лист #4: Морозне фортепіано"

1. Мария Чайковская - "Зима"

2. Машина Времени - "Снег"

3.Александр Панайотов - "Снег"

4.Ирина Билык - "Снег"

"Трек-лист #5: Танці під снігом"

1.Жанна Агузарова - "Снег идет"

2.Ирина Билык - "Мне не жаль"

3.Стас Шуринс - "Зима"

4.Лариса Долина - "Зима,зима,зима"

5.Братья Борисенко - "Колдовала зима"

6.Наталья Могилевская - "Снегопад"

7.Александр Маршал - "Белый пепел"

8.Звери - "Снегопад"


 Ну і, нарешті, мій улюблений трек-лист:

"Трек-лист #6: Шматочок зимової казки"

1.Трофим - "Снег на пороге"

2.Татьяна и Сергей Никитины - "Снег идет"

3.Би-2 и Чичерина - "Падает снег"

4.Несчастный случай - "Снег идет"

5.Ночные снайперы - "Время года- зима"



Ну от і все!=) Думаю, на сьогодні досить. Намагалась підібрати музику, відштовхуючись від різних поглядів і смаків. Надіюсь, кожен знайшов тут щось для себе! ^______^
І тим паче буду рада, якщо ви почули  якісь пісні вперше.

Зимуйте з теплом у серці!
Ваша, К.Віточка.

                      

"Як воскресають музи"

"Як воскресають музи"

           Після затяжного періоду тривалістю майже в пів року, мої руки і думки нарешті добрались до  "старенького" блогу. І я цьому безмежно рада! Сміття в голові багато, а дівати його вже немає куди. У віршах так сильно не розженешся, а от писати все, що в голову вбреде, "по-людськи" - це вже зовсім інша справа!

І все було б добре, якби не одна проблема. Не придумали в українській мові ще таких слів, якими я б могла викласти на папері все, що твориться в моїй хворій голові. Тому й сиджу склавши руки, чекаю. Тоді як мозок кипить від емоційного навантаження.

Не буду гріха таїти, сиділа б так все життя, колупала б пальцем стіни і розглядала б стелю. Але щоб з цього вийшло хорошого?! Я вже уявляю цей посмертний надпис: "Вона чудово колупалась в носі все життя" чи "Вона змінила цей світ, розглядаючи павутину на стелі".
Звучить тупо! А тут ще й муза моя психічно-неврівноважена повернулась. Хоча правильніше сказати - воскресла. Я її так старанно топила в своїй ліні і байдужості, а вона виявилась живучою. 

Все-таки є в моєму житті якась закономірність: мені завжди хочеться писати рівно в той момент, коли трапляється щось переломне. Так і зараз. Сценарій стандартний: "Він любив-я не любила.Я полюбила- він розлюбив".
І як би мене зараз  не нудило від цих дурнуватих спогадів, жаліти немає про що. Уроки засвоєні:

Урок 1. Егоїзм до добра не приводить.

Урок 2. Потрібно цінувати те, що маєш. 

Урок 3. Не жити минулим, а насолоджуватись тільки єдиним моментом "зараз".

Урок 4. Почати жити по-новому можна з будь-якої точки.

Урок 5. Якщо є бажання, можна всього досягнути.
Одним словом, підгрунтя для писанини більше ніж достатньо! Аби тільки встигала.

Скоро побачимось! ;))

Ваша, K.Vito4k@

Дві душі.

     Можливо, трохи запізно, але все ж, як ніколи – АКТУАЛЬНО.
                                
  
     Давно не чула «Тартак» вживу, а тут така чудова вчора випала нагода – День Молоді. Майдан Незалежності, величезний натовп і пісні зі сцени рідною мовою – кайфово, як завжди!) Та зараз трішки не про це....Зараз про те, що близьке для мене самої.
       Сашка Положинського "вживу" не чула вже років 7. (Я навіть не знала, що він так гарно поправився!)) Хех...Йому животик пасує^^.) Якось поступово час стирав з голови образ ШОУМЕНА, який, насправді, набагато рідніший за весь цей теперішній "зірковий мішок". Від цього стає так соромно, що хочеться битись головою об стіну. (Як не як, ми з ним земляки! Лучани йомайо!)...) Найрідніше з дитинства залишалось на дні, закидане безтолковою і нелогічною музикою. Жахливо... Так от...
 ...Стою я вчора під сценою і чую не просто стандартні пісні на банальні теми, а чую СЕБЕ САМУ. Чую всі свої думки і відчуття. Усі страхи і переживання. Моє "найінтимніше" в піснях чужих людей. Від цього стає тлегко. Значить я не одна така!? Значить є люди, які дивляться на світ такими ж очима, як Я!   
                                                                                 
     Люблю я виконавців, які без всякого остраху діляться своєю душею. Та ще більше люблю тих, у кого душа схожа на мою. Сашко один з таких. Там же й Колос!(Сергій Мартинюк). Такої душевної глибини вистачить на те щоб зігріти серця, якщо не світу, то всієї України точно. І от в чому іронія: обидва хлопці з Заходу. (Пишу без всякої "політики", чесно!=))  Просто така гордість пробиває: у нас на Волині є такі талановиті і чудові хлопці!...
       От так наслухаєшся Тартаку і Фіолету, що потім хочеться втопити все те г**но, що крутять зараз по заїжджених музичних каналах і радістанціях - а-ля "поющие трусы".  Куди всі ці фарбовані баби і мужики з "начосами" пхаються. Своїми "хітовими" піснями і тупою музикою постійно рекламують пустоту всередині, фальшивість і відсутність мозку! Огидно просто. Безнадійні і жалюгідні артисти. А тепер ввімкніть будь-який тупий хіт цього літа і паралельно пісню Колоса і Положинського - "Вагомі слова". Тут навіть ГЛУХИЙ почує різницю. Так чому б не почати слухати те, що дійсно годує душу, а не виїдає останні нервові клітини і звивини мозку.
        Я дуже рада, що в цій країні ще залишились такі варті виконавці! І всім серцем вдячна їм за те, що вони діляться своїм світом, своєю душею. Я щаслива, що чую в їх піснях свої думки.

Людина з великим серцем.

    
      Все більше почала вірити у дива. А все тому, що викинула у смітник темні, подряпані окуляри і подивилась на світ власними очима. Не на той світ, який для мене старанно малювали всі заздрісні, жорстокі люди, а на той, який тримала в своєму серці. І побачила те, що завжди хотіла бачити і повірила в те, в чому раніше, можливо, підсвідомо сумнівалась, або ж мені просто не давали в це повірити. 
    
      Життя, насправді, не таке вже й жорстоке і страшне! Якщо подивитись на нього збоку, ніби на телевізійний серіал, то навіть без поглиблених знань кінематографу, можна зрозуміти, що кожна серія, все одно,закінчиться щасливо.(Не дивлячись на всі сльози, втрати і приниження.) Щастя запрограмоване в нас ще до народження. Воно є у кожній живій людині, як от дві руки, голова чи серце. І не треба жалітись, що його у вас немає! На небі його видавали кожному в "життєвому наборі". Там само і віра, і надія, і мрії. Подивіться уважніше, може воно лежить десь на самому дні, заховане за вашим відчаєм, розчаруванням і зневірою. Та зараз не про це...
    За що я люблю своє життя? Зовсім не за те, ким я в ньому є. Я люблю його тому, що воно дає  можливість у найважчі моменти щиро повірити у диво. Коли мені здається, що вже немає виходу, коли від знесилення опускаються руки, в найнесподіваніший момент в моїй душі поселяється віра. Віра, яку не зможе пояснити жоден науковець.
    Якщо людина щиро забажає жити в казці, її життя стане казкою! Нехай зі мною не погоджуються усі песимісти, реалісти, НАУКОВІ ПРОФЕСОРИ, найбільш начитані люди цієї планети, та я знаю точно: ЧУДЕСА ІСНУЮТЬ. Вони зустрічаються на кожному кроці. А найбільше з цих чудес - вміння розгледіти в усьому  хаосі, завжди таке непримітне, ДИВО. Не буду розповідати про всі свої випадки, які заставили повірити в казку. Їх було надто багато.
     Вчорашній день привів мене до дуже важливого висновку : "Наш світ кардинально змінився. Якщо ти лицемір і підлабузник - то це, без сумніву,ТВІЙ СВІТ. Та є одне "АЛЕ". Вся наша планета тримається на ДОБРІ. Його дуже мало. Але поки що цього достатньо, щоб наша Земля не впала в прірву." 
    Обожнюю свою долю! В момент, коли я повністю розчарувалась в людях, вона показала мені серед усього цього людського сміття, дійсно ВАРТУ ЛЮДИНУ. Уявляєте? Я побачила людину з дійсно ДОБРИМ СЕРЦЕМ. В наш час це настільки велика рідкість, що й мало хто повірить у мої слова. Та це так!
   Люблю я таких людей, які здатні розгледіти в тобі набагато більше, ніж ти показуєш. Які не ховають свою відкритість і серце за дверима власного "авторитету і статусу". Так хочеться, щоб такі люди були по-справжньому щасливими, щоб їх не зламала вся "ненависть" цього світу. Адже їхня людяність така зараз важлива. Вона дає сили не здаватись іншим добрим людям.
    Моє вчорашнє диво-  людина, яка дала сили і переконала, що ще не все у цьому світі втрачено і, що й в моєму житті є казки. Допоки я зустрічатиму таких людей- мені не страшно жити..
  
    МОРАЛЬ: Не дивлячись на всю безнадійність і байдужість світу і сміття, яке його наповнює, звичайна, проста ЛЮДЯНІСТЬ ніколи не вимре і завжди перемагатиме. Вона продовжуватиме робити нашу Землю хоча б на трішки, але КРАЩОЮ.

(присвячується моєму викладачу і просто чудовій людині)