Дві душі.

     Можливо, трохи запізно, але все ж, як ніколи – АКТУАЛЬНО.
                                
  
     Давно не чула «Тартак» вживу, а тут така чудова вчора випала нагода – День Молоді. Майдан Незалежності, величезний натовп і пісні зі сцени рідною мовою – кайфово, як завжди!) Та зараз трішки не про це....Зараз про те, що близьке для мене самої.
       Сашка Положинського "вживу" не чула вже років 7. (Я навіть не знала, що він так гарно поправився!)) Хех...Йому животик пасує^^.) Якось поступово час стирав з голови образ ШОУМЕНА, який, насправді, набагато рідніший за весь цей теперішній "зірковий мішок". Від цього стає так соромно, що хочеться битись головою об стіну. (Як не як, ми з ним земляки! Лучани йомайо!)...) Найрідніше з дитинства залишалось на дні, закидане безтолковою і нелогічною музикою. Жахливо... Так от...
 ...Стою я вчора під сценою і чую не просто стандартні пісні на банальні теми, а чую СЕБЕ САМУ. Чую всі свої думки і відчуття. Усі страхи і переживання. Моє "найінтимніше" в піснях чужих людей. Від цього стає тлегко. Значить я не одна така!? Значить є люди, які дивляться на світ такими ж очима, як Я!   
                                                                                 
     Люблю я виконавців, які без всякого остраху діляться своєю душею. Та ще більше люблю тих, у кого душа схожа на мою. Сашко один з таких. Там же й Колос!(Сергій Мартинюк). Такої душевної глибини вистачить на те щоб зігріти серця, якщо не світу, то всієї України точно. І от в чому іронія: обидва хлопці з Заходу. (Пишу без всякої "політики", чесно!=))  Просто така гордість пробиває: у нас на Волині є такі талановиті і чудові хлопці!...
       От так наслухаєшся Тартаку і Фіолету, що потім хочеться втопити все те г**но, що крутять зараз по заїжджених музичних каналах і радістанціях - а-ля "поющие трусы".  Куди всі ці фарбовані баби і мужики з "начосами" пхаються. Своїми "хітовими" піснями і тупою музикою постійно рекламують пустоту всередині, фальшивість і відсутність мозку! Огидно просто. Безнадійні і жалюгідні артисти. А тепер ввімкніть будь-який тупий хіт цього літа і паралельно пісню Колоса і Положинського - "Вагомі слова". Тут навіть ГЛУХИЙ почує різницю. Так чому б не почати слухати те, що дійсно годує душу, а не виїдає останні нервові клітини і звивини мозку.
        Я дуже рада, що в цій країні ще залишились такі варті виконавці! І всім серцем вдячна їм за те, що вони діляться своїм світом, своєю душею. Я щаслива, що чую в їх піснях свої думки.