Неприручена стихія

  

      Якби мене попросили оцінити сьогоднішню грозу по п'ятибальній шкалі, я б поставила тверду п'ятірку.  Адже стільки агресії і розкоші в один момент я ще ніколи не бачила. Вона показала все, на що здатна. Така сильна, всемогутня і прекрасна.

       Земля була під повним контролем бурі, добровільно страждала від нещадної тиранії. Здригалася від страху, як налякане цуценя, та не просила помилування й прощення. Їй давно було потрібне таке покарання.

       Усе навколо боялось цієї грози і захоплювалось нею одночасно. Дерева, як маріонетки, вихилялися під її гострим і болючим поглядом. А все навколо заливала цілюща вода. Скільки ж ненависті можна було почути в звуках грому! Сьогодні він зовсім не турбувався про цензуру. Не підбирав слів. Він випалював все як є, без зайвих церемоній. А кожна блискавка, що пролітала в небі, як хитра змія, шукала неуважних жертв. Пів години Земля була у повному трансі.

   ...Я полюбила цю грозу. Я душею бачила кожен її владний вчинок. Вона нагадувала мені мене ж саму... Нам з нею було про що помовчати. В нас погляди співпадали. І кожен раз, коли ця горда стихія викрикувала нові прокльони, я розуміла - МИ це заслужили. У неї є повне право гніватись і руйнувати наші "земні" плани. 

    Відчинивши вікно навстіж, я запрошувала грозу до себе в гості. Я ввімкнула її улюблену джазову музику і захоплено чекала. А вона так і не прийшла... Відчула, кмітлива, що все це лише моя підла пастка.  Цікавість ніколи до добра не приводила. Гроза це знала і тому нахабно читала мої думки.... Я б її викрала. Я б тримала її у своєму полоні, у своєму серці все життя. Я так хотіла її приручити... 

    Стихія не послухалась мене. Їй було байдуже на всі мої пропозиції та обіцянки. Вона надто  цінувала свою свободу й дикість. Задоволена і вільна, продовжувала спокушати все навколо неземною красою і голодним, мисливським поглядом. Сьогодні гроза закохала у себе всіх. 

http://vk.com/k.vito4ka_virshi