"Мій зимОвий трек-лист"

 "Мій зимовий трек-лист"

   За вікном справжня казка! До Нового року ще часу є, але зима вже зараз старанно заставляє думати про щось хороше. А, що може бути кращим, за чай і по-справжньому зимову музику!?
   Пісень на "казково-снігову" тематику в просторах інтернету більше ніж достатньо! Я ж хочу поділитись саме тими піснями, які найкраще передають атмосферу в якій більшість з вас, я впевнена, хотіла б зараз опинитись.
   Отже, наливайте побільше теплого чаю, вмикайте музику голосніше і мрійте...

"Трек-лист #1: Зима по-українськи"

1. Тарас Чубай - "Випав перший сніг"
2.Полюси - "Солодкий перший сніг"

3.Павло Табаков & Orchestra Vito - "Сніг без пауз"
4.Фіолет - "Зимова"

5.Kozak system - "Сніг"

6.Серце Дженіфер- "Сніг"

7.Бумбокс - "Зима"

8.Дантес &Олійник- "Зима"

9.Руслана - "Перший сніг"



     "Трек-лист #2: Мрії за чашкою кави"

1. Lumen - "Зима"

2.Николай Носков - "Зимняя ночь"

3.Моральный Кодекс - "Первый снег"

4.Глюкоза - "Снег"

5.Юрий Лоза - "Зима"

6.Александр Малинин - "Королева-зима"

7.Верасы - "Завируха"

8.Торба-на-Круче - "Зима"

9.Н.Басков и Т.Повалий - "Снегом белым"

"Трек-лист #3: Снігова акустика"

1. ДДТ- "Метель"

2.А.Приходько - "Три зимы"

3.Альоша - "Снег"

4.Пятница - "Зима"

5.19:84 - "Зима"

6.Animal ДжаZ - "Зима"

7.Гоша Куценко - "Снег"

8.Ромео должен умереть -"Снег"

9.Сплин - "Остаемся зимовать"

"Трек-лист #4: Морозне фортепіано"

1. Мария Чайковская - "Зима"

2. Машина Времени - "Снег"

3.Александр Панайотов - "Снег"

4.Ирина Билык - "Снег"

"Трек-лист #5: Танці під снігом"

1.Жанна Агузарова - "Снег идет"

2.Ирина Билык - "Мне не жаль"

3.Стас Шуринс - "Зима"

4.Лариса Долина - "Зима,зима,зима"

5.Братья Борисенко - "Колдовала зима"

6.Наталья Могилевская - "Снегопад"

7.Александр Маршал - "Белый пепел"

8.Звери - "Снегопад"


 Ну і, нарешті, мій улюблений трек-лист:

"Трек-лист #6: Шматочок зимової казки"

1.Трофим - "Снег на пороге"

2.Татьяна и Сергей Никитины - "Снег идет"

3.Би-2 и Чичерина - "Падает снег"

4.Несчастный случай - "Снег идет"

5.Ночные снайперы - "Время года- зима"



Ну от і все!=) Думаю, на сьогодні досить. Намагалась підібрати музику, відштовхуючись від різних поглядів і смаків. Надіюсь, кожен знайшов тут щось для себе! ^______^
І тим паче буду рада, якщо ви почули  якісь пісні вперше.

Зимуйте з теплом у серці!
Ваша, К.Віточка.

                      

"Як воскресають музи"

"Як воскресають музи"

           Після затяжного періоду тривалістю майже в пів року, мої руки і думки нарешті добрались до  "старенького" блогу. І я цьому безмежно рада! Сміття в голові багато, а дівати його вже немає куди. У віршах так сильно не розженешся, а от писати все, що в голову вбреде, "по-людськи" - це вже зовсім інша справа!

І все було б добре, якби не одна проблема. Не придумали в українській мові ще таких слів, якими я б могла викласти на папері все, що твориться в моїй хворій голові. Тому й сиджу склавши руки, чекаю. Тоді як мозок кипить від емоційного навантаження.

Не буду гріха таїти, сиділа б так все життя, колупала б пальцем стіни і розглядала б стелю. Але щоб з цього вийшло хорошого?! Я вже уявляю цей посмертний надпис: "Вона чудово колупалась в носі все життя" чи "Вона змінила цей світ, розглядаючи павутину на стелі".
Звучить тупо! А тут ще й муза моя психічно-неврівноважена повернулась. Хоча правильніше сказати - воскресла. Я її так старанно топила в своїй ліні і байдужості, а вона виявилась живучою. 

Все-таки є в моєму житті якась закономірність: мені завжди хочеться писати рівно в той момент, коли трапляється щось переломне. Так і зараз. Сценарій стандартний: "Він любив-я не любила.Я полюбила- він розлюбив".
І як би мене зараз  не нудило від цих дурнуватих спогадів, жаліти немає про що. Уроки засвоєні:

Урок 1. Егоїзм до добра не приводить.

Урок 2. Потрібно цінувати те, що маєш. 

Урок 3. Не жити минулим, а насолоджуватись тільки єдиним моментом "зараз".

Урок 4. Почати жити по-новому можна з будь-якої точки.

Урок 5. Якщо є бажання, можна всього досягнути.
Одним словом, підгрунтя для писанини більше ніж достатньо! Аби тільки встигала.

Скоро побачимось! ;))

Ваша, K.Vito4k@

Дві душі.

     Можливо, трохи запізно, але все ж, як ніколи – АКТУАЛЬНО.
                                
  
     Давно не чула «Тартак» вживу, а тут така чудова вчора випала нагода – День Молоді. Майдан Незалежності, величезний натовп і пісні зі сцени рідною мовою – кайфово, як завжди!) Та зараз трішки не про це....Зараз про те, що близьке для мене самої.
       Сашка Положинського "вживу" не чула вже років 7. (Я навіть не знала, що він так гарно поправився!)) Хех...Йому животик пасує^^.) Якось поступово час стирав з голови образ ШОУМЕНА, який, насправді, набагато рідніший за весь цей теперішній "зірковий мішок". Від цього стає так соромно, що хочеться битись головою об стіну. (Як не як, ми з ним земляки! Лучани йомайо!)...) Найрідніше з дитинства залишалось на дні, закидане безтолковою і нелогічною музикою. Жахливо... Так от...
 ...Стою я вчора під сценою і чую не просто стандартні пісні на банальні теми, а чую СЕБЕ САМУ. Чую всі свої думки і відчуття. Усі страхи і переживання. Моє "найінтимніше" в піснях чужих людей. Від цього стає тлегко. Значить я не одна така!? Значить є люди, які дивляться на світ такими ж очима, як Я!   
                                                                                 
     Люблю я виконавців, які без всякого остраху діляться своєю душею. Та ще більше люблю тих, у кого душа схожа на мою. Сашко один з таких. Там же й Колос!(Сергій Мартинюк). Такої душевної глибини вистачить на те щоб зігріти серця, якщо не світу, то всієї України точно. І от в чому іронія: обидва хлопці з Заходу. (Пишу без всякої "політики", чесно!=))  Просто така гордість пробиває: у нас на Волині є такі талановиті і чудові хлопці!...
       От так наслухаєшся Тартаку і Фіолету, що потім хочеться втопити все те г**но, що крутять зараз по заїжджених музичних каналах і радістанціях - а-ля "поющие трусы".  Куди всі ці фарбовані баби і мужики з "начосами" пхаються. Своїми "хітовими" піснями і тупою музикою постійно рекламують пустоту всередині, фальшивість і відсутність мозку! Огидно просто. Безнадійні і жалюгідні артисти. А тепер ввімкніть будь-який тупий хіт цього літа і паралельно пісню Колоса і Положинського - "Вагомі слова". Тут навіть ГЛУХИЙ почує різницю. Так чому б не почати слухати те, що дійсно годує душу, а не виїдає останні нервові клітини і звивини мозку.
        Я дуже рада, що в цій країні ще залишились такі варті виконавці! І всім серцем вдячна їм за те, що вони діляться своїм світом, своєю душею. Я щаслива, що чую в їх піснях свої думки.

Людина з великим серцем.

    
      Все більше почала вірити у дива. А все тому, що викинула у смітник темні, подряпані окуляри і подивилась на світ власними очима. Не на той світ, який для мене старанно малювали всі заздрісні, жорстокі люди, а на той, який тримала в своєму серці. І побачила те, що завжди хотіла бачити і повірила в те, в чому раніше, можливо, підсвідомо сумнівалась, або ж мені просто не давали в це повірити. 
    
      Життя, насправді, не таке вже й жорстоке і страшне! Якщо подивитись на нього збоку, ніби на телевізійний серіал, то навіть без поглиблених знань кінематографу, можна зрозуміти, що кожна серія, все одно,закінчиться щасливо.(Не дивлячись на всі сльози, втрати і приниження.) Щастя запрограмоване в нас ще до народження. Воно є у кожній живій людині, як от дві руки, голова чи серце. І не треба жалітись, що його у вас немає! На небі його видавали кожному в "життєвому наборі". Там само і віра, і надія, і мрії. Подивіться уважніше, може воно лежить десь на самому дні, заховане за вашим відчаєм, розчаруванням і зневірою. Та зараз не про це...
    За що я люблю своє життя? Зовсім не за те, ким я в ньому є. Я люблю його тому, що воно дає  можливість у найважчі моменти щиро повірити у диво. Коли мені здається, що вже немає виходу, коли від знесилення опускаються руки, в найнесподіваніший момент в моїй душі поселяється віра. Віра, яку не зможе пояснити жоден науковець.
    Якщо людина щиро забажає жити в казці, її життя стане казкою! Нехай зі мною не погоджуються усі песимісти, реалісти, НАУКОВІ ПРОФЕСОРИ, найбільш начитані люди цієї планети, та я знаю точно: ЧУДЕСА ІСНУЮТЬ. Вони зустрічаються на кожному кроці. А найбільше з цих чудес - вміння розгледіти в усьому  хаосі, завжди таке непримітне, ДИВО. Не буду розповідати про всі свої випадки, які заставили повірити в казку. Їх було надто багато.
     Вчорашній день привів мене до дуже важливого висновку : "Наш світ кардинально змінився. Якщо ти лицемір і підлабузник - то це, без сумніву,ТВІЙ СВІТ. Та є одне "АЛЕ". Вся наша планета тримається на ДОБРІ. Його дуже мало. Але поки що цього достатньо, щоб наша Земля не впала в прірву." 
    Обожнюю свою долю! В момент, коли я повністю розчарувалась в людях, вона показала мені серед усього цього людського сміття, дійсно ВАРТУ ЛЮДИНУ. Уявляєте? Я побачила людину з дійсно ДОБРИМ СЕРЦЕМ. В наш час це настільки велика рідкість, що й мало хто повірить у мої слова. Та це так!
   Люблю я таких людей, які здатні розгледіти в тобі набагато більше, ніж ти показуєш. Які не ховають свою відкритість і серце за дверима власного "авторитету і статусу". Так хочеться, щоб такі люди були по-справжньому щасливими, щоб їх не зламала вся "ненависть" цього світу. Адже їхня людяність така зараз важлива. Вона дає сили не здаватись іншим добрим людям.
    Моє вчорашнє диво-  людина, яка дала сили і переконала, що ще не все у цьому світі втрачено і, що й в моєму житті є казки. Допоки я зустрічатиму таких людей- мені не страшно жити..
  
    МОРАЛЬ: Не дивлячись на всю безнадійність і байдужість світу і сміття, яке його наповнює, звичайна, проста ЛЮДЯНІСТЬ ніколи не вимре і завжди перемагатиме. Вона продовжуватиме робити нашу Землю хоча б на трішки, але КРАЩОЮ.

(присвячується моєму викладачу і просто чудовій людині)
    

Я знайшла свій "Океан".

  

"Океан"

     Наскільки ж важливе місце може зайняти звичайна, непримітна пісня у житті людини! В один черговий, буденний день перевернути все її існування з ніг на голову. Стати ковтком повітря і сенсом усіх подальших дій...            

     Музика завжди займала чи не найголовніше місце в моєму житті. Це моє натхнення, мій настрій, моя суть. Мільйони пісень і мелодій пройшло крізь моє голодне серце. Я шукала у піснях себе, свої історії, свій світ. Іноді я їх знаходила. І тоді ще одна комірка душі заповнювалась тим, що було запрограмоване в мені ще до народження. З кожною дорогою мені піснею, я ставала повнішою і близькою до завершення.

  Згідно з "ненаписаними і нікому невідомими" правилами, найдорожчі людям пісні пов'язані зі спогадами. У кожної незабутньої історії свій звуковий фон, який робить намальовану в голові картину досконалою і яскравою.

    Не буду приховувати, у мене не один десяток таких пісень. Усі вони кардинально різні, з різним настроєм та інформаційним навантаженням. Та кожна з них доповнює попередню. Склавши усі ці "музичні пазли" до купи, можна побачити душу. І це не правда, що у людей душа прозора і невидима... Її можна побачити. Для цього й пишуться пісні...Такі різні і схожі водночас.

    Я не хочу описувати свій особистий трек-лист душі. Він надто великий і займає явно не 21 грам (так стверджують науковці). Я хочу розповісти про пісню, яка стала саундтреком усіх моїх 20-ти років. Вона стала мною. Не думайте, це не черговий важливий  шумовий фон, що з'єднує зі ще одною нотаткою у "блокноті життя". Я просто захворіла цією піснею. І, на жаль, ця хвороба- невиліковна. А можливо й на щастя?

    З цією піснею не пов'язаний жоден яскравий момент мого життя. Вона просто без попереджень, несподівано ввірвалась в моє життя і стала моїм світом. Проста, мало кому відома, без геніальних текстів і мелодії, вона стала найріднішою. 

    "Океан". Пісня мало кому знайомої російської групи "Пилар". Та це зовсім неважливо. Мені байдуже: виконує її якась музична легенда чи звичайних хлопчина з села. Якщо пісня здатна настільки глибоко прижитись в душі людини - вона дійсно варта уваги. Я безмежно вдячна випадку, що звів мене з цією композицією. В її простоті сховано все. І я рада, що розгледіла це. 

     Ця пісня живе в мені, а я живу в ній. Прослухайте її, і якщо ви знайдете в ній частинку себе, для мене буде це найбільшим щастям. Це означатиме, що  й ви займаєте важливе місце в моєму серці, а, отже, я в цьому світі не сама.

А це інструментальна версія:


 P.S. Якщо вам сподобалась  пісня "Океан", велике прохання написати "+1" (або ж будь-що інше)в коментарях. Мені важливо знати, чи живуть в цьому світі люди зі схожим станом душі!=)

Неприручена стихія

  

      Якби мене попросили оцінити сьогоднішню грозу по п'ятибальній шкалі, я б поставила тверду п'ятірку.  Адже стільки агресії і розкоші в один момент я ще ніколи не бачила. Вона показала все, на що здатна. Така сильна, всемогутня і прекрасна.

       Земля була під повним контролем бурі, добровільно страждала від нещадної тиранії. Здригалася від страху, як налякане цуценя, та не просила помилування й прощення. Їй давно було потрібне таке покарання.

       Усе навколо боялось цієї грози і захоплювалось нею одночасно. Дерева, як маріонетки, вихилялися під її гострим і болючим поглядом. А все навколо заливала цілюща вода. Скільки ж ненависті можна було почути в звуках грому! Сьогодні він зовсім не турбувався про цензуру. Не підбирав слів. Він випалював все як є, без зайвих церемоній. А кожна блискавка, що пролітала в небі, як хитра змія, шукала неуважних жертв. Пів години Земля була у повному трансі.

   ...Я полюбила цю грозу. Я душею бачила кожен її владний вчинок. Вона нагадувала мені мене ж саму... Нам з нею було про що помовчати. В нас погляди співпадали. І кожен раз, коли ця горда стихія викрикувала нові прокльони, я розуміла - МИ це заслужили. У неї є повне право гніватись і руйнувати наші "земні" плани. 

    Відчинивши вікно навстіж, я запрошувала грозу до себе в гості. Я ввімкнула її улюблену джазову музику і захоплено чекала. А вона так і не прийшла... Відчула, кмітлива, що все це лише моя підла пастка.  Цікавість ніколи до добра не приводила. Гроза це знала і тому нахабно читала мої думки.... Я б її викрала. Я б тримала її у своєму полоні, у своєму серці все життя. Я так хотіла її приручити... 

    Стихія не послухалась мене. Їй було байдуже на всі мої пропозиції та обіцянки. Вона надто  цінувала свою свободу й дикість. Задоволена і вільна, продовжувала спокушати все навколо неземною красою і голодним, мисливським поглядом. Сьогодні гроза закохала у себе всіх. 

http://vk.com/k.vito4ka_virshi

Мій крилатий секрет

     

   Напевно, в минулому житті я була якоюсь пташкою. Так, я вірю в реінкарнацію душі! Я вірю, що всі ці мої  дежавю невипадкові! Я могла бути в цьому місці, в цей час з цими людьми колись..раніше. Я могла просто літати тут, сьогодні...над тими, хто в моєму теперішньому житті зайняли своє почесне місце. 

     

  Тільки спираючись на таке своє "польотне життя",  я можу пояснити свою "залежність від незалежності". Якби мені хтось колись сказав, що я буду настільки трепетно відноситись до своєї свободи - ніколи б не повірила. Так само, як не повірила б, що переглянувши сотні фільмів про кохання, все ніяк не зможу змиритись з дещо незвичними думками.  Життя- непередбачуване!

        

   Не люблю коли від мене залежать люди, а я залежу від них. Можливо вік в мене зараз такий. (Юнацький максималізм)...Або ж в мене просто немає серця? Чи, може, я втомилась впускати людей в свою душу, щоб потім тільки те й робити, що прибирати усе сміття яке вони залишили після себе... І кожного такого разу по-новому склеювати своє розбите серце. 

    Насправді, на мені лежить прокляття. Моє прокляття- це моя творча натура,яка не дозволяє жити спокійно. А все болить новими ідеями, думками...руйнує все, що у мене є. І зовсім незрозуміло, чи робить цим моє існування кращим. Хоча я завжди була впевнена, що все у житті - неспроста. Що повинно статись - те обов'язково станеться рано чи пізно: через день, місяць, рік, або ж,навіть, в наступному житті....Але це буде! Лише потрібен час.

      

 Ідеї зробили мене такою. Мінлива, непередбачувана, недовірлива...Зате з вільною душею і відкритим серцем, до якого ніколи не дістануться ті, хто не вмів літати. Моє серце зможе побачити лише така ж пташка як я.  Можливо вона літає десь поряд. Можливо, я навіть годувала її колись хлібом на своєму підвіконні. Та я завжди відчувала її присутність...

  
  ...І нехай пройдуть роки, десятиліття, все життя....Я готова чекати на свою пташку стільки, скільки буде потрібно! Аби потім разом, вільні та щасливі, ми змогли втекти від усього цього хаосу, знайшовши спокій для нашої, однієї на двох, душі.

Холодна павутина

    Якось, на диво, холодно стало  в соц.мережах. Вже зовсім не "вставляють" мене такі "наркотики".  Чи то я старію, чи то з цим світом щось не те. А може зі мною?
     Віртуальне спілкування просто остогидло. Від надзвичайної кількості лицемірів у друзях просто дах зносить. Усі заховані за своєю егоїстичністю і занурені по самісіньку голову в брехню. Заради свого ж авторитету і "лайкового" життя протирають штани за ноутбуками і комп'ютерами, малюючи картини свого ідеально життя пензлями зі статусів і Цитат Великих Людей. Усі сміливі. Усі все знають. Усі готові критикувати. А варто заговорити з цими сміливцями віч-на-віч,  як тебе навіть не наділять поглядом! Уся сміливість залишається у синьо-блакитній рамці з чорними цифрами.
    З жахом пригадую, з яким захопленням я проводила в інтернеті увесь свій вільний час. Цікаві теми для спілкування, багато нових віртуальних друзів... Мільйони повідомлень, тисячі "Like'ів" і.... і лише декілька людей, які пам'ятають про твій день народження.
     Як би це жахливо не звучало, та у цьому безкінечному списку  розкішних фото і подібних імен, лише 1% живих людей.  Решта - величезні пакунки, до країв заповнені сарказмом,  черствістю і байдужістю.
     Мене завжди нудить, коли я бачу як "добродушна", мила дівчинка репостить собі на стіну мільярди записів про бездомних і нещасних собачок, котиків, оленів,панд,"навозных"(рос.) жуків! І хоч би одна зробила щось корисне. В кінці кінців, хоч би одна з цих благородних "девиц" нагодувала  дворнягу. Всі сміливі...Тільки сміливість ця потрібна не в тому місці і не при таких обставинах. 
      Не потрібно забувати, що за межами інтернету є життя! Воно набагато гірше, зовсім не ідеальне, з гострими краями, але це НАШЕ ЖИТТЯ!  Замість того, щоб зайвий раз написати "Прив. Как дела?"(с), краще б завітали до людини у гості, аби на власні очі переконатись, як в неї справи.
      В соц. мережах холодно... Адже там ніхто і ніколи не зігріє тебе так, як реальна посмішка і живі звуки солодкого голосу.

"Моя шоколадна історія"

                                                                        
Розділ 1.
"Усе починається так".

   В один момент мені просто захотілося шоколаду. Не довго думаючи, забігаю в найближчий магазин і запитую про найсмачнішу з найпривабливішою ціною. Одна вже тільки обгортка вселяє надію і захоплює подих. А що буде далі?
Розгортаю. Дев'ять кубиків. Дев'ять причин полюбити своє життя і прийняти його таким, яке воно є. Тепер мені нікуди спішити. Повільно повертаюсь до звичних днів, подій і ситуацій. Зі мною тепер шоколад, а це не може не заспокоювати...

...Я часто порівнюю своє життя з книгою. У ній багато літер, чорнила, розумних цитат і жартів. Зрозуміло, ніхто і ніколи в ній не помічав відступів між рядками, пустоти, яка інколи могла б розказати більше ніж фрази НАД. Але ж автор не повинен пояснювати читачам кожен "трюк" своєї майстерності. Книги повинні видаватись незакінченими. Це дарує уяву і можливість самому завершити почате.
   І досі не знаю, у якій книзі живу. Пригодницький роман? Поема? Чи може звичайний телефонний довідник? Хоч іноді я переконуюсь, що кожен мій день - це нова рекламна брошурка. Їх багато. Більшість з них одразу летять в смітник. Проте найцінніші завжди лишаються поряд. Я їх колекціоную, в надії, що саме з них в майбутньому складеться справжній багатотомник.
   На цей раз, тримаю брошурку про шоколад. Для чого вони все це пишуть? Сухі цифри, термінологія і ні краплини солоду. Для чого випускати брошурки про ШОКОЛАД, якщо слова в ній зовсім не шоколадні!? На щастя, у мене лежить ціла плитка молочного у кишені. Я задоволена.

Далі буде...

К.Віто4к@ (http://vk.com/k.vito4ka_virshi)

Смак Неба

                                                                    

   Останнім часом забуваю дивитись в небо. Все метушусь там, внизу, як тарган, ховаючись за холодильником. Голодна. Відвертаю від себе все і всіх. Повзаю серед величезних і нищівних ніг: брудних, хворих,кривих і байдужих. І з кожним їх кроком ризикую усім, що маю. А в перервах між цими "веселими" іграми на виживання, шукаю щось зовсім зайве і непотрібне. Та варто лише на секунду підняти голову і всі ці брудні турботи зникають. Зникає злоба, голод і втома. Зникає моє минуле. Я більше не бридкий тарган у тісній коробці. Я-це "Я".

  
  Небо. Цікаво воно завжди було таким, як зараз. Немов морозиво потрушене кокосовою стружкою і облите сиропом бузкового кольору. Від сонячного проміння "морозиво" повільно тане, стає м'яким і повітряним. Розтікається по всій поверхні. І замість того, щоб принести шкоду, вимазуючи собою усе навколо, воно робить картину ще більш дивовижною і смачною. Хотіла б я спробувати небо на смак...Цікаво яке воно?

   
   Можу гарантувати, що зараз воно солодке. Воно пахне молоком і глазурованими пластівцями. А пізніше, коли, налякані грозою, хмари почнуть тулитись одне до одної, небо наповнять свіжі аромати. Щось  схоже на чорний чай з шматочком лимона. Лимон потрібен,але не в великій кількості. Інакше небо стало б надто кислим і величезний дощ залив би нашу "несмачну землю".

   
      Гостре бажання у роті не дає спокою. Руки самі тягнуть до неба. Ніби беручи в оберемок квіти, я намагаюсь охопити його своїми думками. Це не так  просто, як здається! Щоб дотягнутися до неба слід бути вищим... Вищим душею. А що потрібне для її росту? Всього три інгредієнти: доросла мудрість, дитяче серце та час. Маєш усе це - перед тобою відкриваються всі таємниці і смаки просторого неба, а не маєш - тоді тобі слід завагітніти новою ціллю: "Досягнути неба".

   
   Яке ж воно, все-таки, апетитне- це НЕБО! Від нього навіть серце м'якне, робиться шоколадним. А я так люблю морозиво з шоколадом! Це знак...Це мій знак! Я спробую небо на смак. Колись. Коли моя душа буде по-справжньому голодна, небо саме поділиться зі мною. Потрібен лише час і рівновага в усьому. А поки мені ще є куди рости,  небо залишатиметься моїм натхненням, моєю єдиною межею і особистим творчим простором.

2.06.13
К.Віто4ка